Івахнянська сільська рада

 

Моє рідне село

(підготувала Лідія Миколаївна Середюк - сільський голова)

 

ЗМІСТ
 
 
  1. Анкета 
  2. Вступ. Історія виникнення та заснування села
  3. Сучасний стан 
  4. Значні для села історичні події
  5. Відомі  постаті села
  6. Література
***************************************************
  1. Анкета
Повна назва населеного пункту  село Івахни
Район    Монастирищенський
Область    Черкаська
Населений пункт     існуючий
 
 
2. Вступ. Історія виникнення та заснування села
 
                                                        «Хто не знає минулого,
                                                        той не вартий майбутнього»
        
         Серце України  - Черкащина.
Земля,  на якій залишили свій слід неандертальці,  трипільці-хлібороби,
войовничі скіфи та сармати, племена варварів готів та гунів, черняхівці та східно-слов’янські племінні союзи, - Батьківщина Богдана Хмельницького та колиска української козацької держави – Гетьманщини, рідна земля пророка  та генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Земля славетна та стражденна,на якій здійсненібезліч подвигів та найбільші злодіяння ХХ століття .
         Західна частинаЧеркащини історично належить до Поділля. Саме тут , на території сучасного Монастирищенського району, за припущенням краєзнавців  у другій половиніХVІст. у мальовничій місцевості заплави р.Гірский Тікич виникло село Івахни. Історичні події в Україні цього періоду: виникнення та утвердження козацтва, захоплення після Люблінської  1596р.унії українських земель польськими магнатами та шляхтою,  набіги кримських татар, козацько-селянські повстання Саме ці події свідчать про походження назви села.
         Ймовірно засновниками поселення стали два козаки Івани. Старожили  і нині переказують легенди про походження села.В українській мові ХVІ – ХVІІ ст. пестлива форма імені – Івахно з наголосом на другий склад. Слова з суфіксом „хни” означали   також подвоєння. Можливо саме ці два Івахни – вільні поселенці оселилися по обидва береги р.Гірський Тікич. З часом наголос у назві Івахни перемістився з другого на третій склад і дотепер село зветься Івахни. Підтверджують козацьке походження поселення  експонати шкільного музею с.Івахни: козацька чоловіча сережка, бойовий топірець (чекан), гарматні ядра. Про боротьбу засновників села проти кримсько-татарської агресії свідчить легенда про походження назви однієї з найдавніших івахнянських родин  - Рондельків .          
         Розвиток села на лівому та правому березі річки: економічна, адміністративне підпорядкування, розподіл земель та кріпосних між двома поміщиками, два храмових свята збереглися на подальші роки.
         Героїка Визвольної війни українського народу  1648 – 1657рр., у героїчні сторінки якої вписані події у нашій місцевості, пов’язана  з славетним ім’ям  найближчого сподвижника Б.Хмельницького Іваном Богуном, змінилася трагізмом „Руїни” другої половини ХVІІ ст. Через безперервну  громадянську війну, набіги татар наш край збезлюднів, поселення зруйновано. За Андрусівським перемир’ям 1667р. Правобережна Україна потрапила до складу  Речі Посполитої. Тільки з 1700 р. розпочинається залюднення Східного Поділля. Польські поміщики переселяють сюди селян з Волині. Ось чому і сьогодні в Івахнах є багато родин Середюків , Бутилюків,  Микитюків.
          У ХVІІІст. тяжка кріпаччина, національне безправ’я, свавілля польських магнатів та шляхти призвели до початку гайдамацького руху. У повстанні Коліївщина 1768р.брали участь селяни Брацлавського воєводства,       до якого належали Івахни. Відомий краєзнавець  ХІХ ст. Леонтій Похилевич  у книзі,  виданій у 1864р. „Сказання про населені місцевості Київської губернії”, відзначив , що в Івахнах діяла Михайлівська дерев’яна церква 5-го класу, побудована 1752 року, отже село вважалося великим.
         Під час Другого поділу Польщі 1793 р. Правобережжя відійшло до Російської імперії. Івахни потрапили до складу Липовецького повіту Київської губернії. Лівобережна частина села  належала Лукашівській волості, правобережна – Цибулівській. У той період виділяються т.з. „сільські кутки” – Левади, Вовківня, Побережжя, Задвір’я, Рудьки, Куток Свінціцьких. До 1861 р. майже всі жителі пребували у кріпосній неволі поміщиків Й.Красицького, В.Вержбицького, Й.Підгорського (лівобережжя) та І.Рогозинського (правобережжя). Л.Похилевич у своїй вище зазначеній праці писав, що у серед. ХІХ ст.  „Івахни - село обабіч Гірського Тікича на віддалі восьми верст від містеч­ка Лукашівки. У самому поселенні Івахнах обох статей 1098. Окрім еко­номів та поміщиків, усі — православні”.
         1861р. Рік  смерті Т.Г.Шевченка, рік, коли царським Маніфестом від 19 лютого скасоване кріпосне право. Селяни отримали свободу та наділялися землею  за викуп, про що складалися уставні грамоти та викупні акти, які зберігаються у Вінницькому обласному державному архіві. Згідно з викупними актами землею наділили 248  кріпаків поміщика Рогозинського та 237- Вержбицької (всього 183 двори). Більше землі серед івахнян отримали господарства, які мали тягло (всього 19 дворів), інші ж – в  середньому по 3,1 десятини. Отже, більшість селян залишились малоземельними та виплачували державний кредит .
         Економічне пожвавлення для Івахнів та навколишніх сіл принесло будівництво у 1876р. поміщиками В.Рогозинським, Л.Кальм-Подоським, К.Улашиним на 25га івахнянських земель  Цибулівського бурякоцукрового заводу (за назвою сусіднього селища Цибулів). Щодоби завод переробляв 21910 пудів цукрових буряків, які вирощували на 1200 десятинах землі (1311га.). Частина колишніх землеробів стали робітниками, будівельниками, чумаками, але, не дивлячись на надзвичайно тяжкі умови праці і дванадцятигодинний робочий день, заробітна платня була всього до 8 рублів за місяць. Тому у кінці ХІХ – поч. ХХ ст., у період першої російської революції 1904 – 1905 рр., на Цибулівській цукроварні не раз виникали страйки, сутички з поліцією, мітинги.
         Не обійшла жителів Івахнів Російсько-турецька війна1877-1878рр. та Російсько-японська війна 1904-1905р . В роки економічного піднесення 1912 – 1913 рр. в Івахнах діяла церковно-приходська школа, 1 водяний та 4 вітряних млини, корчма, 5 кузень; торгівлею займалися 8 єврейських родин.
         Перша світова війна, яка розпочалася 1914р.,  залишила багато сімей без годувальників, бідність та малоземелля поглиблювались .          1917 рік приніс падіння самодержавства та початок Української революції. Краяни радо зустріли звістки про утворення Центральної Ради, УНР та Четвертого Універсалу, який 9 січня 1918р. проголосив незалежність УНР. Розпочався розподіл панської землі, але до миру і спокою було ще далеко. У лютому 1918р. до краю вперше приходять більшовицькі війська, навесні їх змінили німецькі та гетьманські, а восени утвердилась влада Директорії.  Радянська влада відновилася у березні 1919р., розпочалося створення ревкомів, введено грабіжницьку продрозкладку. Першим головою сільради став С.І.Розгон, у той же час розділено поміщицькі землі з розрахунку на кожного з 2000 жителів Івахнів по 0,85 га. У відповідь на політику „воєнного комунізму” розпочався повстанський рух. В травні через село вихором пролетіли повстанські загони отаманів Зеленого (у його загоні був Сокур Т.С.), Осавуленка та Левченка. Восени 1919 прийшли денікінці, які спробували відновити царські порядки та повернути поміщикам землю.
          На початку 1920р. більшовики повернулися втретє і остаточно. Диктатуру  пролетаріату втілював спочатку комбід (комітет бідноти), а потім комнезам (комітет незаможних селян), яким керував С.Кравець. З початком непу  у 1921р. та заміною продрозкладки продподатком село почало оживати – відновилося навчання у школі, яка стала чотирикласна (учитель С.Є.Комар), створено Цибулівський цукрорадгосп (1922р.) . До кінця 20-х рр. переважна частина селянських господарств стали середняцькими або й заможними, адже мали 16-19 десятин землі, а про працьовитість івахнян знають у всій окрузі . Змінилася адміністративна належність села:  з 1923р. -  Цибулівський район Уманської округи, а з  1928р.- Монастирищенський район.
         Кінець 20-х приніс колективізацію. Спочатку добровільно утворилося 9 ТСОЗів, потім на їхній основі артілі ім..Блюхера та ім. Чкалова. У 1930 існувало уже два колгоспи (голови М.Свінціцький і Г.Крошка). Під розкуркулення потрапило 33 родини – Сокурів, Кудименків, Кобзарів, Гоголів, Гринюків та ін. Через репресивні методи до кінця 1931р. 90% селян опинилися в колгоспах. У 1932р. з’явилисяпершітрактори, один з яких встановлено як пам’ятний знак, а першими трактористами стали І.Сміхун, І.Мельник, І. Плискун, І.Вегера.
         1932 – 1933. Голодомор, організований сталінщиною, як смерч, пролетів над селом: з 2000 тисяч людей 1014 загинуло лютою  голодною смертю! Це найбільше втрат серед  поселень Монастирищенського району .
         В середині 30-х  в Івахнах продовжилось колгоспне будівництво. Тут побував з візитом навіть сам секретар ЦК Постишев. Були свої стаханівці: свинарка, учасниця ВДНГ у Москві 1935 р.  Олена Домбровська, тракторист І.Сміхун, ударниці Я.Атаманчук, О.Свінціцька. У семирічній школі, яку було збудовано і відкрито у 1935р., працювало 11 вчителів на чолі з директором І.Т.Ковалем. Михайлівську ж церкву середини ХVІІІ ст. комсомольські активісти зруйнували у 1934р., а останній священник Антон Міхневич, рятуючи голодуючих у 1933, сам загинув. У 1937 р. в селі було репресовано 42   „ворогів народу” - конюхів, теслів, бухгалтерів, робітників. Із застінків НКВС   із них повернулося четверо...
         24 червня 1941р., початок Великої Вітчизняної війни – новий відлік часу в історії села та всього народу. Події розділилися на такі, що були „до війни” та «після війни». 223 чоловіки було мобілізовано з Івахнів до Червоної армії, 137 з яких не повернулись. На початку липня розпочалася евакуація на схід колгоспної техніки та худоби. 26 – 27 липня 1941р. німецькі моторизовані частини з’явилися у районі. Після запеклих боїв на заході   Івахнів ( біля Зозулинців, Тарасівки) радянські війська відступили.
В селі з’явилася “нова влада” – староста, поліцаї, відновлено роботу колишніх колгоспів та цукрозаводу. Окупанти розстріляли близько 20 євреїв та 12 українців, а з 1942р. розпочали насильницьке вивезення на роботи до Німеччини. 300 жителів села стали остарбайтерами .
У цьому ж 1942  зароджується партизанський і підпільницький рух. Група Матвія Сміхуна у складі: І.Мукомели, С.Роздорожнього, Я.Борейка, В.Ягоди, Сергія та Ольги Рубальських, П.Луценка , Ф.Нищика, Ф.Яцини та ін. (24 особи) стала частиною партизанського загону ”За Родіну” брала участь у боях та диверсіях проти нацистів. Майже всі народні месники загинули в сутичках з ворогом, а І.Мукомела, Ф.Нищик, Ф.Яцина, І.Прилуцький були страчені. За співпрацю з партизанами було спалено 20 хат .
         7 січня 1944 р. 240-а стрілецька дивізія 2 Українського фронту під командуванням генерал Т.Х.Уманського  вперше визволила село. В ході Корсунь-Шевченківської битви 24 січня – 17лютого 1944р. в боях біля села взяли участь 64-а танкова бригада підполковника О.Ф.Бурди (за подвиг посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу); 4-а повітряно-десантна дивізія генерал Румянцева; 8-а протитанкова бригада підполковник Н.Д.Чеволи; 294-й протитанковий полк підполковник Глігорашвілі. На івахнянській землі пройшла найбільша битва визвольного періоду  з 70 – 80 німецькими танками та СУ.
Кровопролитні бої у нашій місцевості мали ключове значення для успішного завершення Корсунь-Шевченківської операції  і знищення 10 німецьких дивізій, адже саме на рубежі Гірского Тікича радянські війська вистояли і не дали з’єднатися оточеному угрупуванню генерал Штемермана з  танковими частинами генерал Хубе та Модена, які поспішали їм на допомогу.
         9 березня 1944 р. 133-а стрілецька дивізія полковник Казишвілі остаточно визволила село. Перемога дісталася важкою ціною. У братській могилі, найбільшій у районі за офіційними даними, покояться 1118 воїнів, а  за свідченням очевидців,  -  майже 3 тис.; більшість з них залишилися безіменними. Пам’ять  героїв-визволителів увічнено в меморіальному комплексі (1983р), на честь відважних танкістів 64-ї танкової бригади при в’їзді у село на вічно застигла самохідна гармата СУ- 152 . 
         У післявоєнні роки відновили роботу МТС, цукровий завод, обидва колгоспи, які у 1951р. було об’єднано у єдиний колгосп ім.Чапаєва (голова колгоспу Леонід Овчарук). У відбудовчий період відзначилися механізатори І.Сміхун, С.Кравець, С.Горбань; ланкові М.Коломієць, Г.Скригун, Я.Нечай; доярки Г.Романенко, М.Сайчук .
          1954р – утворено Черкаську область, розпочалась „хрущовська відлига”, а з нею - підвищення закупівельних цін на с/г продукцію, виплата пенсій та зарплат колгоспникам; видано паспорти селянам, реабілітовано репресованих, ліквідовано МТС. Високих трудових успіхів досягла  ланка М.Прилуцької, яка з 1 га збирала 350 цнт цукрових буряків, тракторні бригади С.Горбаня, П.Сокура .
В 1961 р. Івахни почергово відносились до Жашківського, а потім Христинівського району; в 1962р. до колгоспу ім..Чапаєва приєднано колгосп „1 Травня” с.Долинки, а урожайність пшениці зросла до30,8 цнт/га. З відновленням Монастирищенського району у 1967р. село увійшло до його складу, діяла 8-мирічна школа, у якій навчалося близько 200 учнів (директори І.М.Свінціцький, В.І.Остаплюк, В.Ф.Шковира ). У 1975р. колгосп реорганізується в бурякорадгосп  - складову Цибулівського цукрокомбінату з відділками в Івахнах, Долинці, Яцковиці, Балці (6.131 га угідь). Вісім односельчан виконували свій обов’язок в Афганістані  та більше 20 ліквідовували наслідки Чорнобильської катастрофи .
         У другій половині 70-х – початку 90-х рр. за сприяння радгоспу, його керівника Заслуженого агронома України В.Ф.Манжули велося значне будівництво об’єктів соціально-культурного призначення: доріг, житлових будинків, меморіалу Великої Вітчизняної війни, магазинів, ФАПу , Будинку культури, дитячого садка, АТС на 512 номерів, розпочалась газифікація села та реконструкція школи .
 
 
3.  Сучасний  стан
 
         Під час референдуму 1 грудня 1991р. майже 80% дорослих жителів Івахнів підтвердили Акт проголошення незалежності України,прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991р. В складних умовах творення Української державності, переходу від планової до ринкової економіки, колгоспно-радгоспна система сільського господарства увійшла в стадію глибокої кризи та розвалу.  Зниження урожаїв, спустілі ферми, нестача пального, старіння техніки, невиплата зарплатні вкрай знеціненими купоно –карбованцями, розкрадання колгоспного майна, відключення електроенергії, безробіття  не минули й Івахнів .
         У 1996р. бурякорадгосп припинив існування. На його основі виникло Сільськогосподарське Відкрите Акціонерне Товариство (СВАТ) „Тікич”. змінювалися керівники, криза продовжувалася. Вирощування с/г культур ще продовжувалося, але на місці велетенських тваринних комплексів залишились руїни .
          Наприкінці 2000р. було розпайовано землю і розділено майно СВАТ „Тікич” між його працівниками. У 2001р. до села прийшов київський інвестор  -  СТОВ „Поляна”, яка взяла в оренду більшість земельних паїв. Почало відновлюватись рільництво й на основі інтенсивних технологій вирощувалися цукрові буряки, соняшник, кукурудза, рапс, зернові культури, відновлено робочі місця. У 2006 р. виник майновий конфлікт між власниками „Поляни” та новоутвореного  СТОВ „Людмила”. Більша частина івахнян передали в користування свою землю „Людмилі”. Є в селі і свої фермери: Ю.Коршовний, В.Бутилюк, 4 приватні підприємці у сфері торгівлі.  Всі селяни ведуть підсобне господарство, 1/3  з  613 дворів мають велику рогату худобу.  
         Як і у всій Україні, в Івахнах відбуваються негативні демографічні зміни: майже половина жителів з загальної кількості 1357 осіб – пенсійного віку, народжуваність (в середн.10 дітей на рік) менша за смертність; багато працездатних чоловіків та жінок подалися на заробітки до Києва та за кордон.
          І все ж надія на майбутнє  є. В Івахнянській  ЗОШ І – ІІІ ступенів навчається 133 учні (директор Л.О.Мельник), при ній діє історико-краєзнавчий музей, молодий перспективний колектив з 20 педагогів, її випускники навчаються  в багатьох кращих вузах  України.
            На території Івахнів знаходяться й охороняються кілька пам’яток історії: група з 13 курганів - частина з яких скіфські, а частина  ямної культури; Меморіал Слави;   Самохідна гармата Су – 152; пам’ятний знак Жертвам голодомору 1932-1933рр.; пам’ятний знак „Перший трактор”.
 
4.  Значні для села історичні події
 
                                          І. Подвиг комбрига
Щороку, 25  січня  жителі  Івахнів, Цибулева, всі наші земляки   з  вдячністю  згадують  ім’я  Героя Радянського Союзу, командира 64-ї гвардійської танкової бригади підполковника  Олександра  Федоровича  Бурди . Подвиг, який він здійснив 60 років тому  на івахнянській землі, став вершиною короткого, але славного життя ...
         О.Ф.Бурда  народився в шахтарській сім’ї м.Ровеньки  на Донеччині. Рано залишившись без батька, працював на шахті “Валентинівська”. Напередодні війни,  після строкової  служби в Червоній Армії, закінчив курси середніх командирів  й  отримав звання лейтенанта .
          З початку Великої Вітчизняної Олександр Бурда, будучи командиром танкової роти, батальйону, бригади пройшов  через горнило Московської, Сталінградської, Курської битв та  битви за Дніпро. Він чотири рази горів у танку, був двічі поранений. Олександру Федоровичу були притаманні відчайдушність, помножена на точний розрахунок в бою, теплота та батьківське піклування про підлеглих. За мужність та перемоги його нагородили орденами Леніна, Червоного Прапора, подяками Верховного Головнокомандуючого. 
         ...Настав 1944 рік. Розпочалося визволення нашого краю.
24–26-го січня у районі Корсунь – Шевченківського, як під Сталінградом, ударами з півдня та півночі І і ІІ Українські фронти розпочали оточення восьмидесятитисячного угрупування фашистів. Німецьке командування, щоб уникнути утворення кільця, здійснило зустрічні удари танковими підрозділами і прорвали радянський фронт. Лише непрохідний Гірський Тікич став на перешкоді об’єднання ворожих військ. Радянське командування перекинуло в нашу місцевість 11-й танковий корпус, в  складі   якого 64-ту гвардійську танкову бригаду підполковника Бурди, а також інші частини. Біля Цибулева  розгорілися  запеклі  бої  між 64-ю бригадою  та  німецькою 17-ю танковою дивізією ген. фон Модена.
         Штаб бригади О.Ф.Бурди перебував в Івахнах неподалік школи. Старожили села пам’ятають його: невисокого на зріст, жвавого, стрункого. 25-го січня танкісти втратили багато бойових машин і були майже оточені в Цибулеві. На допомогу їм підполковник відправив останній резервний батальйон капітана Федоренка. Близько 13-ї години до штабу на мотоциклі під’їхав сержант-розвідник і повідомив, що  з південного заходу до переправ через річку в Івахнах рухаються 12 німецьких танків...
        Ось він – крок до безсмертя, час, коли людина вирішує - піти на смертельнонебезпечний ризик, аби врятувати сотні і тисячі інших людей ! І  Олександр Бурда вирішив: “Бій прийму на себе “.   Єдина    командирська
 “34”-ка рушила по дорозі на Лукашівку. Зі сторони с.Княжа Криниця в зимовому тумані показалися 12 “тигрів” та “пантер”. Радянський танк зупинився в низині, невидимий для ворога. Тільки після кількох влучних пострілів і підбитих “пантери” та “тигра”, німці відкрили вогонь по машині Бурди .Ворожий снаряд ковзнув по башті.”34”-ка почала маневрувати, але ще один снаряд пробив її броню. Останнім пострілом наші танкісти запалили ще одну “пантеру”. Вони тут не пройдуть... Не повинні пройти...”, - вимовив тяжко поранений комбриг. Новий удар - і командирська машина загорілася. «Батько вбитий! Врятуйте батька», - ці слова заряджаючого Попова командир вже не чув ...
          Після підходу батальйону Федоренка фашисти відступили. О.Ф.Бурда помер від ран в медсанбаті с.Лукашівки. Бойові друзі похоронили свого улюбленого командира у містечку Ружин на Житомирщині.
         24 квітня 1944 року Олександру Федоровичу Бурді було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він загинув у 33 роки ...
         Під час Корсунь – Шевченківської битви радянськими військами було знищено 55 тис. ворожих солдатів та офіцерів ,18 тис. потрапили в полон.
         Після війни ім’ям О.Ф.Бурди названі вулиці в Івахнах та Цибулеві .
                                                                                                                  
                                                                                                                   
                                     ІІ.   1932 - 1933...
 
Голодомору ми живий
Із правди пам’ятник спорудим :
Всі жертви , що у нас були ,
Ми поіменно роздобудем ,
Ми поховати не дамо
У тих могилах свою совість .
Воскресимо , воскресимо –
Там люди стогнуть .
                                      Марія Садовська .
 
1932 – 1933 ніколи не зітруться з пам'яті жителів Івахнів (як і усієї України). Голодна мітла сталінщини пройшлася по селу, якнайщільніше  залишивши 2 тис. селян без зернини та надії на порятунок. Геноцид (за визнанням Закону Верховної  Ради України 2006р.)   забрав більше 1000 життів івахнян - це найбільше з усіх поселень Монастирищенського району, а найкривавіша в історії людства Друга світова війна - близько 200!
У 2000 році за сприяння І.П.Лежуха , Л.М.Даценка було відкрито пам’ятний знак односельчанам - жертвамголодомору. Неоціненний внесок у збереження пам’яті, дослідження цієї трагедії  зробив нині покійний краєзнавець-аматор М.М.Шабала .
                                                     
 
5. Відомі  постаті села
 
Горбань Катерина Миколаївна,  народна майстриня – вишивальниця
         Народилася у1948р у  с.Івахни .Після закінчення восьмирічної школи навчалася у Полтавському сільськогосподарському технікумі й отримала спеціальність –„агроном”. Працювала у радгоспі с.Івахни за фахом, звідувала баштаном. В даний час знаходиться на заслуженому відпочинку.      Вишиванням, одним з найдавніших видів народного декоративного мистецтва, захоплювалася з дитячих років. Від своїх рідних та старожилів села перейняла древнє мистецтво. Володіє різноманітними технічними прийомами вишивання (мережка, мережка-шабак, вирізання, гладь та художня гладь, хрестик, набивка, продольна низь та ін..). Її роботи вирізняються багатством  й різноманітністю геометричних форм, рослинних орнаментів та тварин, портретних зображень людей. Улюблені кольори, які вона використовує,  - традиційні червоний та чорний. Твори майстрині: вишиті сорочки, рушники, долівки, наволочки, картини, серветки - побували на виставці – ярмарку м.Києві  (музей Пирогово), зберігаються в родинах  Німеччини, Великої Британії, США та Канади .
 
Калашник Юрій Миколайович.
Засновник історико – краєзнавчого музею С.Івахни, праправнук Т.Г.Шевченка по родинній лінії Йосипа Григоровича Шевченка .
         Народивсяу 1969 р. в селищі Цибулів Монастирищенського району Черкаської області в сім'ї інженерно-технічних працівників. У 1976-1986 рр. навчався в Цибулівській середній школі, а з 1986 по 1991 р. продовжив навчанняна історичному факультеті Прикарпатського державного університетупо спеціальності учителя історіїта організатора позакласної виховної роботи.
         З 1991 року працює учителем історії та основ правознавства  в Івахнянській ЗОШІ-ІІІ ступенів. Ю.М. Калашник організував у школі краєзнавчий гурток і разом з учнями історико-краєзнавчий музей села Івахни. Його учні кілька разів займали призові місця на районних олімпіадах  з історії та основ правознавства, брали участь в обласній олімпіаді з правознавства. Він один з найактивніших членів районної спілки краєзнавців району, співробітничає з редакцією районної газети. У 2002 - 2006 рр. нагороджувався Почесними грамотами обласної та районної держадміністрацій та районної ради.
         У 2003 році за перемогу у Всеукраїнському конкурсі для вчителів за кращу розробку уроку по темі: "Голод 1932-1933 рр. в Україні" нагороджений Дипломом лауреата, Подякою Київського міського голови, нагрудним знаком та годинником від Київської міської держадміністрації . У2006 р . разом з гуртківцями переміг в обласному турі ІІ етапу Всеукраїнської історико – краєзнавчої експедиції учнівської молоді „Збережемо пам’ять про подвиг” присвяченій 60- річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні .
 
Манжула Володимир Федорович . Заслужений агроном України , головний агроном бурякорадгоспу . Народився в с. Зарубинці 25 січня  1926р. у селянській родині .Навчався в семирічці , а з 1944р. мобілізований на фронт у війська протиповітряної оборони .Після війни закінчив 10 класів і вступив до Уманського с/г інституту за фахом агроном . З кінця 50-х працював агрономом та головою колгоспу ”Комунар” с.Зюбриха .
 З 1975 - 1996р. – головний агроном бурякорадгоспу Цибулівського цукрокомбінату . Саме за його керівництва підприємство досягло найвищих показників у виробництві . В Івахнах було збудовано сучасні тваринницькі комплекси , двоповерхові житлові будинки , дороги , комплекс Будинку культури з Сільскою радою , поштою , ощадкасою , АТС ; дитсадок , Меморіал Великої Вітчизняної війни , реконструйовано школу , яка стала середньою ; розпочалася газифікація . В.Ф.Манжула нагороджений багатьма урядовими нагородами , серед них Орденом Леніна та Трудового Червоного прапора . В даний час знаходиться на заслуженому відпочинку .
 
 
Прилуцький Олександр Іванович. Літератор, публіцист .
Народився в селі Івахни Монастирищенського району на Черкащині
в 1962 році. По закінченні школу працював художнім керівником Івахнівського Будинку культури.
В 1983 році закінчив Черкаську школу туризму. Мандрував по Черкащині, долав перевали Чіпер-Каравай, Чіпер-Карачаєв та Джалпакол на Кавказі. Повністю втративши зір , у 1995 році закінчив факультет української філології Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького.
         Автор прозової збірки "Крутий укіс",  одинадцяти дитячих книг: "Віршовані загадочки для Петруся і Наталочки", "Арифметика сороки", "Школа сойки", "Загадочки квочки ", "Справжні козаки ", "Для дівчаток і хлоп 'ят про пташок та про звірят", "Під зелений дубок заховався дідок", "Лісова школа", "Васько", "Правила дорожні знать повинен кожний", "Казкова математика для малят", співавтор збірника "Крила наших мрій". Друкувався в республіканській періодиці, в альманасі "Холодний Яр" та місцевих газетах.
 
 
 
Свінціцький Іван Михайлович (1913-2005рр. )
Учитель з великої літери , бойовий офіцер, директор школи, він був однією з найповажніших постатей села Івахни та району.
Народився в бідняцькій багатодітній родині у 1913 році. Після закінчення семирічки навчався в Уманській школі садівництва та вчительському інституті. Працював учителем у Маньківському районі та в рідному селі .У 1939 – 1940 рр. за направленням райвійськкомату навчається у Київському військовому училищі зв’язку  й  стає лейтенантом. Пройшов всю Велику Вітчизняну війну, брав участь у Московській, Сталінградській  та Курській битвах, нагороджений багатьма орденами та медалями, майор у відставці Очолив Івахнянську семирічну школу у найтяжчий період її відбудови в другій половині 40 – поч.50 рр. Завжди брав активну участь у суспільному житті села. До кінця своїх днів допомагав у навчанні та вихованні  дітей.
 
Сокур Сергій Михайлович(1960 р.н)
Композитор, педагог, член Асоціації діячів естрадного мистецтва України, Національної Всеукраїнської музичної спілки .                                                                              
         Народився у 1960 році в с. Івахни Монастирищенського району. Після закінчення Івахнянської восьмирічної школи  навчався  в Уманському музичному училищі по класу баяна, потім - у Київському Державному педінституті ім..Горького на музично-педагогічному факультеті, який закінчив у 1983р. Працював учителем музики Іванівській сш Бориспільського району . В даний час- викладач Бориспільської музичної школи, методист, має ряд нагород Міністерств освіти та культури, лауреат багатьох конкурсів дитячої пісні, Гран – прі фестивалю „Червона рута”, автор музики до пісень альбому „Ромашкове поле” Марії Герман та ін.
 
 
 
Шабала Микола Миколайович ( 1924 - 2003) Краєзнавець.
На жаль, уже кілька років, як немає серед нас Миколи Микола­йовича. Усі, хто мав щастя його знати, згадують про нього з великою вдячністю . Ніколи в нього не зачинялися двері — хтось ішов за добрим словом, хтось - за підмогою. Постійно возився з сільськими дітьми, допомагав їм з навчанням. Хотів, аби вони «чужого навчалися і сво­го не цуралися». Не одну селянську дитину підготував до вступу у ви­щі навчальні заклади. А ще односельці знають його як  талановитого му­зиканта. Не маючи музичної освіти, міг зіграти на будь-якому інстру­менті.
М.М. Шабала був родом із села Комарівка, що на Київщині. Однак так трапилося, що доля закинула його в Івахни. Працював економістом  Цибулівського цукрового комбінату. Потім - на пе­дагогічній ниві. Йому, як справжньому сільському інтелігенту, до всього було діло. До палкого захоплення історією України додалося нове захоплення історією села. Так як офіційна історія надто грішила істиною, то Микола Миколайович засів за архівні матеріали, витягуючи на світ Божий столітньої дав­ності документи — викупні акти,  інвентарні книги, що безпо­середньо стосувалися Івахнів. Так поступово відтворював правдиву історичну картину: закладення цукроварні,  обезземелен­ня українського селянства , голодоморів , сталінських репресій  тощо. Його статті та твори під літературним псевдонімом Ростилав Ярич друкувалися у центральній та місцевій пресі . Праця „На власній , не своїй землі”, яка вийшла у світ по смерті М.Шабали, стала вершиною його творчості .
 
Література
 
1. Л.Похилевич , «Сказания о населенных местностях Киевской губернии»,  
   1864 .
2. М.С..Грушевський . Історія України-Руси .К.: -Наука ,1996.
3. Ярич Ростислав. На власній , не своїй землі : трагічна історія одного села,
    яких в Україні тисячі .  – К.:Хрещатик,2006.
4. І.Волошенко. Монастирищина. З історії рідного краю.  –         
    Черкаси.:Сіяч.1995.
5. І.Волошенко . Шляхами нескорених . – Монастирище .:Мрія. 1999.
6. Герои – освободители Черкащины ./Составители: Г.В.Суховершко , 
    А.А.Березовский, А.Н.Зудина. Днепропетровск : Промінь, 1975.
7. Наш рідний край : Хрестоматія з історії Черкащини /  
     Упоряд.А.І.Кузьмінський, Г.В.Суховершко. – К.: Молодь, 1993.
8 .М.І.Бушин , А.О.Бойко , І.І.Волошенко. Черкаський край в особах.1941 – 
    2001. Монастирищина .Книга 12. Черкаси , 2005.
9. ,,Там люди стогнуть”.М.Садовська. «Дзвін». №6 , 2000.
10 .Історія міст і сіл Української РСР, Черкаська, Вінницька, Київська 
     області, К., Інститут історії АН УРСР, 1972.
11. Голод 1932 – 1933 років на Черкащині .Документи й матеріали/ 
      Держархів Черкаської обл.;Авт.-упоряд. Т.А.Клименко та ін.. –  
      Черкаси:2002.
12. Районна, обласна  центральна періодична преса.